Siderbar

Пити чи не пити – ось в чому питання

novoe-vremya

Старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський в експертній колонці для видання “Новое время” оцінює перспективи та небезпеки “індустріальної політики”, зокрема, прийняття в першому читанні законопроекти, які наділяють податковими пільгами “індустріальні парки”.

В останні кілька тижнів в Україні перейшли в наступ прихильники “індустріальної політики” (активного державного втручання, наприклад у вигляді інвестицій, привілеїв, протекціонізму, тощо, з метою розвитку окремих галузей і підприємств, особливо в промисловості).

Прийнято в першому читанні законопроекти, які наділяють податковими пільгами «індустріальні парки»; уряд (з ініціативи Прем’єр-міністра) утворило Національний комітет з промислового розвитку на чолі з колишнім регіоналом; в МЕРТ відроджується сумнозвісний департамент промислової політики …

Все це аргументується тим, що, мовляв, «в інших країнах працюють подібні інструменти», та й взагалі – «нам же потрібно дати поштовх розвитку, а як же інакше це зробити»? Як відомо, будь-яка складна проблема має принаймні одне, просте і очевидне, неправильне рішення – це саме той випадок, і я, як фахівець з інституційної і політичної економіки, готовий дуже переконливо пояснити всім охочим, чому саме. Напевно, потрібно буде написати про це велику і серйозну статтю.

Але, на щастя, суть питання можна зрозуміти на простому побутовому прикладі: Індустріальна політика – це як вживання спиртного. Немає такої країни, де держава утрималося б від спокуси «покермувати» економікою в тому чи іншому вигляді. І, точно так же, майже всі хоч раз пробували алкоголь, а багато п’ють його регулярно – з тієї ж причини: корисно це чи ні, але, дуже важко втриматися від спокуси зробити собі краще тут і зараз. Плюс, звичаї, приклад інших, тощо. Так, все ж, шкідливо це чи корисно? Основний аргумент прихильників «індустріальної політики»: «якщо всі успішні країни так роблять (робили), і є очевидний ефект – значить, корисно».

Але це – улюблений прийом шахраїв, які експлуатують поширену логічну ілюзію, відому під назвою «помилка, того хто вижив». Насправді, з того, що всі успішні люди (може бути, за рідкісним винятком) принаймні на якійсь стадії свого життя вживали спиртне, а деякі – навіть зловживали, ніяк не випливає, що саме тут лежить ключ до успіху. Навіть якщо в якихось випадках, наприклад, музикант говорить, що написав геніальну пісню, надихнувшись за допомогою пляшки коньяку)). Адже пили спиртне – всі, а успішними стали мало хто. Більш того, ми знаємо набагато більше людей (правда, в основному – куди менш відомих), яких зловживання алкоголем звело в могилу, або зробило недієздатними.

Ось і з країнами так само … «Ну, якщо і не допоможе – то гірше вже точно не зробить! – Відступають на наступну позицію любителі «покермувати», – шкода-то ніхто не довів! ». Так, дійсно, не довів – в тому сенсі, що ні індустріальну політику, ні алкоголь, ні достатніх підстав вважати абсолютним злом. Це правда, що здоровим дорослим людям помірні дози алкоголю, принаймні, не заподіюють істотної шкоди. Як, мабуть, і помірні дози індустріальної політики – країнам з хорошим рівнем державного управління та й взагалі розвиненим.

Ось корисні вони чи ні – тут чітких доказів одержати не вдалося (в обох випадках), тому залишається простір для «думок», «позицій», «переконань», тощо. Тим більше, що якість «напоїв» теж має значення: від паленої горілки, якою бавляться гультяї – можна і копита відкинути, а шляхетні напої, споживані багатіями, однозначно менш шкідливі. Я особисто вважаю індустріальну політику злом, але, як сумлінний вчений, визнаю, що в описуваному випадку (ще раз: країн з високою якістю державного управління) це моя думка не підкріплено достатніми неспростовними емпіричними доказами.

Однак, є випадки, коли алкоголь протипоказаний категорично і в будь-якій формі – при низці хвороб та вроджених дефектах (у деяких етносів, наприклад північноамериканських індіанців, генетично відсутні потрібні ферменти); дітям; а також вилікуваних від алкоголізму. Також, немає двох думок серед фахівців з приводу великих доз, особливо вживаних регулярно – аргументи з розряду «мій дід щодня випивав по літру самогонки, і прожив здоровим до 95 років» свідчать тільки про видатного здоров’ям діда, і більше ні про що.

Знову ж, повна аналогія з «індустріальної політикою»: країнам з незрілими державними інститутами, а також є високим рівнем корупції, тощо вона протипоказана стовідсотково, зокрема Латинську Америку подібні підходи свого часу загнали в повну … ну, як би це м’якше сказати … стагнацію (причому, що характерно, в той час – за підтримки міжнародних фінансових організацій). Само собою, що бажають заробити – за рахунок інших! – На усіляких привілеях, які роздають в рамках «індустріальної політики» про це воліють не згадувати.

А треба було б частіше озиратися на подібні приклади, адже Україна, з такої точки зору – це дитина північноамериканського індіанця, що страждає на важку форму пакреатиту, та ще й “зашита” від алкоголізму, який мало не звів її в могилу (на початку і середині 1990- х). А тепер питання: чи можна такій дитині вирішувати «пити чи не пити», ґрунтуючись на аргументах виробників алкоголю і рекламі їх продукції?

PS. Індустріальна політика – далеко не єдиний спосіб досягти високих темпів зростання. Але про це – іншим разом.

Жовтень 17, 2016