Публікації

Звичайний українець із зарплатою близько 2-3 тис. грн. сплачує до бюджету близько 25 тис. грн. на рік. За великими рахунком, якби не такі внески мільйонів українських громадян, то не існувало б 2/3 доходів бюджету. Втім, мало хто в нашій державі усвідомлює зв’язок «мої гроші -> податки -> державні витрати». Більше того, переважна більшість українців вважає, що бюджет – це витрати великого бізнесу, і тому звичайний українець не повинен перейматися «чужими» грошима. Таке світосприйняття є ключовою причиною байдужості до марнотратства та корупції.

Вже пройшло більше двох років з того моменту, коли Президент Віктор Янукович проголосив новий реформаторський курс та представив громадськості Програму економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Амбітний план передбачав багато змін в економічний системі і навіть часткове виконання запланованого обіцяло вивести нашу країну на зовсім інший рівень розвитку. При Адміністрації Президента було створено Комітет з економічних реформ і активна робота почалась. Проте після двох років активних змін та досить суперечливих результатів по багатьом напрямках у суспільстві виникає питання, що з того, що було зроблено було правильним по суті та заслуговує називатись «реформою».

Всі плани коригуються та удосконалюються. Але нещодавно затверджений «Національний план дій на 2012 рік» є скоріше кроком назад, адже він нівелює або відкладає на майбутнє найбільш системні реформи, спрямовані на запровадження і підтримку конкуренції та посилення прав власності – перевірки бізнесу, реформи ЖКГ та створення ринку сільськогосподарських земель. Меншою мірою постраждали технічні реформи, але і тут маємо зволікання.

Минуло вже півтора роки реформ Віктора Януковича. Амбітний план перетворень по багатьох напрямках показав значний прогрес, однак, загалом, процес реформ поки ще ніхто, навіть серед представників влади, не наважився назвати успішним. Правильно викладені на папері пріоритети та послідовність кроків зіткнулись з фінансовими та політичними інтересами різних груп впливу, а тому природно, що на початку 2012 року план реформ був масштабно «уточнений». Звісно, кожен план з часом потребує коригувань, однак порівняльний аналіз оновлених реформаторських планів показав, що по багатьох напрямках «реформатори» просто відмовляються від своїх початкових нібито шляхетних намірів.

Протягом останніх двох років в Україні відбувається процес соціально-економічних перетворень відповідно до Програми Реформ Президента на 2010-2014 роки. Не дивлячись на значну кількість прийнятих нормативних документів в 2010-2011 рр, релазація Програми відстає від амбітних планів і за жодним напрямом не було досягнуто всіх передбачених на цей період цілей. Серед затверджених законодавчих змін є ряд позитивних ініціатив, які, однак, можуть мати обмежений вплив через існуючі практики адміністративного тиску, корупцію та недовіру судам. Чимало з прийнятих нормативних актів носять технічний характер, а значить не можуть суттєво змінити ситуації в галузях, що регулюються. Схвальними є реальні кроки у реформуванні соціально важливих сфер – медицині, освіті, пенсійного забезпечення, – але поки зарано говорити про значні зміни в цих галузях. Серед пріоритетних напрямів реформ є багато таких, по яким фактично нічого не відбувалось. Це стосується електроенергетики та нафтогазової промисловості, де тісне переплетіння політичних та приватних інтересів потужних бізнес-груп заважає проведенню реформ. В цілому, процес реформування часто характерезується закритістю і непрозорістю. Крім того, по ряду важливих напрямів уряд не шукає громадського консенсусу, виконуючи вимогу про консультації з громадськістю лише формально.

Україна на сьогоднішній день балансує на межі між системою відкритого та обмеженого доступу. Хоча в країні й бракує верховенства закону, а бізнес зрощений із владою, поки ще є політична конкуренція, розвивається громадянське суспільство й частина ринків працює в умовах конкуренції. Такий перехідний стан є нестабільним, обтяжливим і небезпечним. І лише проведення реальних системних реформ може полегшити та прискорити історично неминучий перехід до відкритості. Однак українські лідери не поспішають робити такі реформи, дуже часто замінюючи їх технічними реформами (покращуючи деякі механізми), або й взагалі обмежуються заходами економічної політики (як-от «затягування пасків»).

Нобелевський лауреат Дуглас Норт виділяє дві системи сучасного соціально-економічного устрою. Перша – це система відкритого устрою, яка базується на принципах відкритості та чесної гри. Друга – це система обмеженого доступу, яка опирається на нерівні правила гри (пільги, привілеї), що обмежують як економічну, так і політичну конкуренцію. У першому випадку відкрита система дає можливість досягти успіху найбільш конкурентним гравцям (які пропонують найбільш якісні і при цьому найбільш дешеві товари та послуги). У випадку ж обмеженої системи успіх залежить лише від близькості до клану, сім’ї чи касти. Україна, очевидно, належить до системи обмеженого доступу і потребує фундаментальних змін для побудови відкритості. Натомість політична еліта, так само як і бізнес-еліта, стикаються з конфліктом інтересів коли йдеться про фундаментальні перетворення, оскільки ці зміни загрожують руйнацією їх власних надприбуткових схем. За таких умов єдиним, хоча і надзвичайно важким шляхом є побудова попиту на реальні зміни «знизу», з боку широкої громади.

Презентація містить анімаційні ефекти, що є важливими для розуміння змісту. Будь ласка, використовуйте MS Power Point XP або пізніші версії в режимі “Перегляд слайдів”, та чекайте до повного завершення ефекту анімації після кожного натиснення на кнопку.Мова: російська

У роботі запропоновано теоретичні засади для розробки ефективних антикорупційних стратегій. Зокрема, показано, що у країнах, що перебувають на етапі модернізації, корупція відіграє важливу соціальну роль та дозволяє подолати прогалини, що існують між формальними та неформальними правилами.

CASE Україна разом з аналiтично-дорадчим центром комiсiї блакитної стрiчки (ПРООН) органiзував круглий стiл для обговорення питань створення дiєвих антикорупцiйних стратегiй для України. Цiллю круглого столу було привернути увагу до системної ролi та чинникiв корупцiї в Українi, та запропонувати теоретичну i аналiтичну методологiю для розробки вiдповiдних антикорупцiйних стратегiй, з кiлькома прикладами її застосування. Детальну iнформацiю дивiться в прес-релiзi та головнiй доповiдi (автор – Володимир Дубровський, провiдний дослiдник та член Наглядової Ради CASE Україна).rnПрезентації містять анімаційні ефекти, що є важливими для розуміння змісту. Будь ласка, використовуйте MS Power Point XP або пізніші версії в режимі “Перегляд слайдів”, та чекайте до повного завершення ефекту анімації після кожного натиснення на кнопку.

Переглянути архів по роках