Публікації

Протягом останніх двох років в Україні відбувається процес соціально-економічних перетворень відповідно до Програми Реформ Президента на 2010-2014 роки. Не дивлячись на значну кількість прийнятих нормативних документів в 2010-2011 рр, релазація Програми відстає від амбітних планів і за жодним напрямом не було досягнуто всіх передбачених на цей період цілей. Серед затверджених законодавчих змін є ряд позитивних ініціатив, які, однак, можуть мати обмежений вплив через існуючі практики адміністративного тиску, корупцію та недовіру судам. Чимало з прийнятих нормативних актів носять технічний характер, а значить не можуть суттєво змінити ситуації в галузях, що регулюються. Схвальними є реальні кроки у реформуванні соціально важливих сфер – медицині, освіті, пенсійного забезпечення, – але поки зарано говорити про значні зміни в цих галузях. Серед пріоритетних напрямів реформ є багато таких, по яким фактично нічого не відбувалось. Це стосується електроенергетики та нафтогазової промисловості, де тісне переплетіння політичних та приватних інтересів потужних бізнес-груп заважає проведенню реформ. В цілому, процес реформування часто характерезується закритістю і непрозорістю. Крім того, по ряду важливих напрямів уряд не шукає громадського консенсусу, виконуючи вимогу про консультації з громадськістю лише формально.

Україна на сьогоднішній день балансує на межі між системою відкритого та обмеженого доступу. Хоча в країні й бракує верховенства закону, а бізнес зрощений із владою, поки ще є політична конкуренція, розвивається громадянське суспільство й частина ринків працює в умовах конкуренції. Такий перехідний стан є нестабільним, обтяжливим і небезпечним. І лише проведення реальних системних реформ може полегшити та прискорити історично неминучий перехід до відкритості. Однак українські лідери не поспішають робити такі реформи, дуже часто замінюючи їх технічними реформами (покращуючи деякі механізми), або й взагалі обмежуються заходами економічної політики (як-от «затягування пасків»).

Нобелевський лауреат Дуглас Норт виділяє дві системи сучасного соціально-економічного устрою. Перша – це система відкритого устрою, яка базується на принципах відкритості та чесної гри. Друга – це система обмеженого доступу, яка опирається на нерівні правила гри (пільги, привілеї), що обмежують як економічну, так і політичну конкуренцію. У першому випадку відкрита система дає можливість досягти успіху найбільш конкурентним гравцям (які пропонують найбільш якісні і при цьому найбільш дешеві товари та послуги). У випадку ж обмеженої системи успіх залежить лише від близькості до клану, сім’ї чи касти. Україна, очевидно, належить до системи обмеженого доступу і потребує фундаментальних змін для побудови відкритості. Натомість політична еліта, так само як і бізнес-еліта, стикаються з конфліктом інтересів коли йдеться про фундаментальні перетворення, оскільки ці зміни загрожують руйнацією їх власних надприбуткових схем. За таких умов єдиним, хоча і надзвичайно важким шляхом є побудова попиту на реальні зміни «знизу», з боку широкої громади.

Переглянути архів по роках