Публікації

У радянській ідеології було прийнято говорити про ексклюзивну роль робочого класу. Дуже активно наголошувалось на тому, що добробут примножується винятково матеріальним виробництвом. А торгівля і все інше посередництво заносилося до категорії «спекулянтів», які проголошувались паразитами на тілі суспільства. Втім реальність здорового економічного життя дещо інша і матеріальне виробництво є лише однією, зазвичай не найголовнішою, ланкою всього економічного процесу.

Спостерігаючи економічні явища люди часто роблять такі ж помилки, як їх предки, які вважали, що нібито Сонце обертається навколо Землі. Ці ілюзії не просто заважають нам пізнавати світ, а дуже істотно впливають на наш з Вами добробут. Адже стосуються вони економіки – науки про те, як цей добробут утворюється. Саме для того, щоб спростувати численні ілюзії, які домінують у нашому суспільстві, ми започатковуємо серію публікацій «Розвінчуючи економічні ілюзії», які мають на меті спонукати читача замислитися над деякими простими фактами, брак розуміння яких багато в чому є першопричиною наших постійних економічних проблем.

Спостерігаючи економічні явища люди часто роблять такі ж помилки, як їх предки, які вважали, що нібито Сонце обертається навколо Землі. Ці ілюзії не просто заважають нам пізнавати світ, а дуже істотно впливають на наш з Вами добробут. Адже стосуються вони економіки – науки про те, як цей добробут утворюється. Саме для того, щоб спростувати численні ілюзії, які домінують у нашому суспільстві, ми започатковуємо серію публікацій «Розвінчуючи економічні ілюзії», які мають на меті спонукати читача замислитися над деякими простими фактами, брак розуміння яких багато в чому є першопричиною наших постійних економічних проблем.

В Україні дерегуляція добре спрацювала наприкінці 90-х років – тоді вона призвела до стрімкого збільшення сектора МСБ. Натомість у результаті нібито аналогічної політики, проголошена у 2010 році президентом Януковичем (та записаної у його Програмі реформ): кількість суб’єктів малого бізнесу в період із 2010 по 2011 роки зменшилася майже вдвічі, було втрачено більше 2 млн. робочих місць. Проведене нами опитування показало, що цього разу дерегуляція не спрацювала насамперед через недостатньо продумані та послідовні дії уряду, які не повністю відповідали задекларованим у програмі намірам.

Питання власності на землю в Україні є болючим, оскільки акумулює в собі суперечливі суспільні та бізнес інтереси. Тому, запроваджуючи ринок землі, Україна має обирати між високоефективним сільським господарством або «соціальним» селом. Про це свідчить міжнародний досвід держав, що постійно згадуються як приклад, – Росія, Молдова, Грузія, країни Прибалтики, Польща, Угорщина та Бразилія. . В кожній з цих країн приватна власність та ринок землі були сформовані з певною метою – або забезпечити високий рівень сільськогосподарського виробництва, або розробити механізм соціального захисту населення, що проживає в сільській місцевості. На жаль, ці дві мети дуже складно поєднати.

Уся система державних фінансів тримається на дрібних внесках мільйонів українців. Саме пересічний українець, а не промислові гіганти чи олігархи, чи хтось інший утримує величезний державний апарат, оплачує державні закупівлі і сплачує рахунки за усіма соціальними зобов’язаннями. На жаль, зв’язок «мої гроші → податки → державні витрати» в широкій масі майже ніхто не усвідомлює, за винятком приватних підприємців, які власноруч відносять кошти до державної скарбниці. Проте, якби не гроші рядових працівників та звичайних споживачів (покупців), то не існувало б двох третин державних доходів.

Сучасний стан житлово-комунального господарства (ЖКГ) в Україні не задовольняє ані мешканців, які отримують неякісні послуги, ані державу, яка виплачує величезні дотації. Необхідні перетворення часто намагаються підмінити суто технічною модернізацією, або звести до підвищення тарифів, аби вони покривали собівартість послуг, з одного боку, та забезпечували можливість капіталовкладень у реконструкцію та оновлення мереж і обладнання – з другого. Але необхідною передумовою успішності як технічної модернізації ЖКГ, так і встановлення економічно обґрунтованих тарифів, є глибоке реформування «правил гри» у всьому секторі, тобто, інституційна реформа. Центральним питанням такої реформи є права власності (або, юридичною мовою, майнові права).

Вже пройшло більше двох років з того моменту, коли Президент Віктор Янукович проголосив новий реформаторський курс та представив громадськості Програму економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Амбітний план передбачав багато змін в економічний системі і навіть часткове виконання запланованого обіцяло вивести нашу країну на зовсім інший рівень розвитку. При Адміністрації Президента було створено Комітет з економічних реформ і активна робота почалась. Проте після двох років активних змін та досить суперечливих результатів по багатьом напрямках у суспільстві виникає питання, що з того, що було зроблено було правильним по суті та заслуговує називатись «реформою».

Міжбюджетні відносини є дуже «технічною» темою, тому громадськість майже ніколи не звертає на це питання увагу. Однак, правда полягає у тому, що усі проблеми, які стосуються безпосередньо якості життя простих громадян (і охорона здоров’я, і освіта, і соціальний захист тощо) сильно залежать саме від того, як працює цей малопомітний для широкої громадськості механізм.
Загалом у суспільстві побутує думка, що основна причина стабільно поганих державних та громадських послуг є недостатність коштів на ці потреби. Проте це дуже спрощене уявлення про проблему. Коштів не вистачає завжди навіть у найзаможніших країнах. Проте, що дійсно визначає якість життя (навіть за обмежених фінансових можливостей), то це коректна розстановка стимулів та ефективно організований нагляд за використанням коштів. І в цьому контексті удосконалення механізмів міжбюджетних відносин є ключовим для України.

Реформа охорони здоров’я чи не найбільше піддається критиці серед усіх реформ, що проводяться нинішньою владою. Насправді, передбачене реформування є рухом у правильному напрямі, хоч зміни є подекуди болісними і важкими. Відмова від непопулярних реформ означає безперешкодну подальшу деградацію медичної галузі. Водночас, поспішність змін на першому етапі реформ за нестачі кадрових і матеріальних ресурсів несуть поточні ризики для населення без відчутних позитивних змін у якості надання медичних послуг. Ключовими для продовження і успіху реформування є пошук консенсусу щодо реформ насамперед з громадськістю і лікарями; створення можливостей для якісної підготовки і мотивації сімейних лікарів та адекватне фінансування реформ.

Переглянути архів по роках