Публікації

У радянській ідеології було прийнято говорити про ексклюзивну роль робочого класу. Дуже активно наголошувалось на тому, що добробут примножується винятково матеріальним виробництвом. А торгівля і все інше посередництво заносилося до категорії «спекулянтів», які проголошувались паразитами на тілі суспільства. Втім реальність здорового економічного життя дещо інша і матеріальне виробництво є лише однією, зазвичай не найголовнішою, ланкою всього економічного процесу.

В Україні дерегуляція добре спрацювала наприкінці 90-х років – тоді вона призвела до стрімкого збільшення сектора МСБ. Натомість у результаті нібито аналогічної політики, проголошена у 2010 році президентом Януковичем (та записаної у його Програмі реформ): кількість суб’єктів малого бізнесу в період із 2010 по 2011 роки зменшилася майже вдвічі, було втрачено більше 2 млн. робочих місць. Проведене нами опитування показало, що цього разу дерегуляція не спрацювала насамперед через недостатньо продумані та послідовні дії уряду, які не повністю відповідали задекларованим у програмі намірам.

Зважаючи на провідну роль малого та середнього бізнесу (МСБ) в економіці, державна політика має бути спрямована на розширення доступу МСБ до кредитування. На сьогодні, пряма державна підтримка для МСБ в Україні є малою за обсягами та невідчутною для ринку. Так, в 2012 році в 8-ми з 27-ми регіонів України фінансова підтримка малим підприємствам зовсім не надавалась. Максимальні суми підтримки були надані в м. Києві, Одеській, Луганській та Івано-Франківській областях і склали від 1 до 2 млн. грн. лише для 10-13 малих підприємств. Надто мала кількість підприємств, яким було надано фінансову підтримку, не дозволяє розширити доступ МСБ до кредитування, а значить не виправдовує навіть невеликих коштів, спрямованих на ці цілі. За існуючих бюджетних обмежень, на регіональному рівні політика розвитку малого підприємництва має передусім зосереджуватися на дієвій та результативній дерегуляції бізнес-середовища.

Вже пройшло більше двох років з того моменту, коли Президент Віктор Янукович проголосив новий реформаторський курс та представив громадськості Програму економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Амбітний план передбачав багато змін в економічний системі і навіть часткове виконання запланованого обіцяло вивести нашу країну на зовсім інший рівень розвитку. При Адміністрації Президента було створено Комітет з економічних реформ і активна робота почалась. Проте після двох років активних змін та досить суперечливих результатів по багатьом напрямках у суспільстві виникає питання, що з того, що було зроблено було правильним по суті та заслуговує називатись «реформою».

Підприємницький клімат є основою заможності кожного суспільства. Люди, які здатні успішно вести та розвивати власну справу – це той капітал, той «двигун», який дозволяє сучасним країнам рухатись вперед та конкурувати на міжнародних ринках. А тому бережливе ставлення до «підприємницького капіталу» повинно бути аксіомою для мудрого державотворця. На жаль, в Україні можновладці бачать в підприємцях «хапуг» та «експлуататорів», а тому нам так важко сформувати в нашій державі належний сприятливий бізнес-клімат.

Умови для ведення бізнесу в Україні є дуже несприятливими та мають тенденцію до подальшого погіршення. Оздоровлення підприємницького клімату могло б перетворити нашу країну на «історію успіху». Однак реформатори продовжують ігнорувати той факт, що номінальні зміни без реформи самої суті «обмеженого доступу» тільки погіршують ситуацію. Окрім цього, бюрократії знову доручили реформувати саму себе. А це в черговий раз призводить до вихолощення суті реформи.

Всі плани коригуються та удосконалюються. Але нещодавно затверджений «Національний план дій на 2012 рік» є скоріше кроком назад, адже він нівелює або відкладає на майбутнє найбільш системні реформи, спрямовані на запровадження і підтримку конкуренції та посилення прав власності – перевірки бізнесу, реформи ЖКГ та створення ринку сільськогосподарських земель. Меншою мірою постраждали технічні реформи, але і тут маємо зволікання.

Минуло вже півтора роки реформ Віктора Януковича. Амбітний план перетворень по багатьох напрямках показав значний прогрес, однак, загалом, процес реформ поки ще ніхто, навіть серед представників влади, не наважився назвати успішним. Правильно викладені на папері пріоритети та послідовність кроків зіткнулись з фінансовими та політичними інтересами різних груп впливу, а тому природно, що на початку 2012 року план реформ був масштабно «уточнений». Звісно, кожен план з часом потребує коригувань, однак порівняльний аналіз оновлених реформаторських планів показав, що по багатьох напрямках «реформатори» просто відмовляються від своїх початкових нібито шляхетних намірів.

Протягом останніх двох років в Україні відбувається процес соціально-економічних перетворень відповідно до Програми Реформ Президента на 2010-2014 роки. Не дивлячись на значну кількість прийнятих нормативних документів в 2010-2011 рр, релазація Програми відстає від амбітних планів і за жодним напрямом не було досягнуто всіх передбачених на цей період цілей. Серед затверджених законодавчих змін є ряд позитивних ініціатив, які, однак, можуть мати обмежений вплив через існуючі практики адміністративного тиску, корупцію та недовіру судам. Чимало з прийнятих нормативних актів носять технічний характер, а значить не можуть суттєво змінити ситуації в галузях, що регулюються. Схвальними є реальні кроки у реформуванні соціально важливих сфер – медицині, освіті, пенсійного забезпечення, – але поки зарано говорити про значні зміни в цих галузях. Серед пріоритетних напрямів реформ є багато таких, по яким фактично нічого не відбувалось. Це стосується електроенергетики та нафтогазової промисловості, де тісне переплетіння політичних та приватних інтересів потужних бізнес-груп заважає проведенню реформ. В цілому, процес реформування часто характерезується закритістю і непрозорістю. Крім того, по ряду важливих напрямів уряд не шукає громадського консенсусу, виконуючи вимогу про консультації з громадськістю лише формально.

Україна на сьогоднішній день балансує на межі між системою відкритого та обмеженого доступу. Хоча в країні й бракує верховенства закону, а бізнес зрощений із владою, поки ще є політична конкуренція, розвивається громадянське суспільство й частина ринків працює в умовах конкуренції. Такий перехідний стан є нестабільним, обтяжливим і небезпечним. І лише проведення реальних системних реформ може полегшити та прискорити історично неминучий перехід до відкритості. Однак українські лідери не поспішають робити такі реформи, дуже часто замінюючи їх технічними реформами (покращуючи деякі механізми), або й взагалі обмежуються заходами економічної політики (як-от «затягування пасків»).

Переглянути архів по роках