Публікації

З 2010 року в Україні реалізується реформа медичної галузі та активно розвивається первинна медична допомога насамперед у пілотних регіонах – Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій області та місті Києві. Хоча реформа могла б вирішити багаторічні проблеми медичної сфери, на наш погляд, цей процес поки що продукує більш формальні, аніж якісні зміни. Як наслідок навколо реформування вирує ціла низка міфів, багато з яких є наслідком поганої комунікації з учасниками процесу.

У багатьох країнах світу в школі працюють шкільні консультанти, у першочергові обов’язки яких входить допомога випускнику у виборі професії, вишу та розвитку майбутньої кар’єри. В українських школах не приділяють належну увагу питанню майбутньої професійної орієнтації випускників, і це стосується не тільки майбутньої професії, а й вибору вищого навчального закладу. Законодавством у школах передбачений практичний психолог та / або соціальний педагог, але допомога у виборі вишу в їхню компетенцію не входить. Що робиться в Україні на державному рівні та на рівні місцевих ініціатив для залучення українських абітурієнтів до українських університетів?

Ми часто чуємо, що у нас бідні викладачі, що в університетах застаріла матеріально-технічна база або що її взагалі немає, що в аудиторіях обсипається штукатурка і меблі не такі, як слід. «Проблема у фінансуванні», – скажете ви. – «Держава недостатньо фінансує вищу освіту». Насправді Україна посідає одне з перших місць серед країн світу за рівнем фінансування вищої освіти, виділяючи з бюджету більше як 2% ВВП щороку. І навіть більше від того: рівень приватного фінансування, тобто сплата за навчання студентами-контрактниками, в Україні теж не відстає від світового рівня, становлячи 0,7% ВВП.

Протягом двадцяти років незалежності система української освіти практично не реформувалася. Основними недоліками цієї системи залишаються обмежена автономія навчальних закладів, неефективність державного фінансування та корупція. Всі ці проблеми пов’язані між собою і призводять до погіршення якості освіти. У 2010 році, відповідно до програми економічних реформ Президента, було започатковано нову спробу провести реформи у цій сфері і основною метою реформи було визначено посилення конкурентоспроможності української освіти. Однак, після двох років реформаторських зусиль результати у цій сфері виглядають дуже суперечливо.

У 2011 році Україна почала реалізацію масштабної програми реформування первинної медичної допомоги. Із системним упровадженням сімейної медицини Україна значно запізнилася в порівняні з країнами Центральної та Східної Європи та навіть деякими країнами колишнього Радянського Союзу, які розпочали реалізовувати відповідні реформи у 1990-х та 2000-х роках, відповідно. Як показує досвід цих країн, реформування первинної ланки є довготривалим, а успіх не є гарантованим. Проте, як продемонструвала Естонія, прогресу можна досягти навіть у такій амбітній справі.

Вже пройшло більше двох років з того моменту, коли Президент Віктор Янукович проголосив новий реформаторський курс та представив громадськості Програму економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Амбітний план передбачав багато змін в економічний системі і навіть часткове виконання запланованого обіцяло вивести нашу країну на зовсім інший рівень розвитку. При Адміністрації Президента було створено Комітет з економічних реформ і активна робота почалась. Проте після двох років активних змін та досить суперечливих результатів по багатьом напрямках у суспільстві виникає питання, що з того, що було зроблено було правильним по суті та заслуговує називатись «реформою».

Реформа охорони здоров’я фактично розпочалася в 2011 році. За рік впровадження реформа піддається нищівній критиці громадськості. У комікс-презентації на основі звіту «Реформа охорони здоров’я: важкі перші кроки» ми говоримо, навіщо потрібні реформи, що відбувається на першому етапі реформування, та чи варто громадськості вимагати зупинки реформ.

Реформа охорони здоров’я чи не найбільше піддається критиці серед усіх реформ, що проводяться нинішньою владою. Насправді, передбачене реформування є рухом у правильному напрямі, хоч зміни є подекуди болісними і важкими. Відмова від непопулярних реформ означає безперешкодну подальшу деградацію медичної галузі. Водночас, поспішність змін на першому етапі реформ за нестачі кадрових і матеріальних ресурсів несуть поточні ризики для населення без відчутних позитивних змін у якості надання медичних послуг. Ключовими для продовження і успіху реформування є пошук консенсусу щодо реформ насамперед з громадськістю і лікарями; створення можливостей для якісної підготовки і мотивації сімейних лікарів та адекватне фінансування реформ.

Всі плани коригуються та удосконалюються. Але нещодавно затверджений «Національний план дій на 2012 рік» є скоріше кроком назад, адже він нівелює або відкладає на майбутнє найбільш системні реформи, спрямовані на запровадження і підтримку конкуренції та посилення прав власності – перевірки бізнесу, реформи ЖКГ та створення ринку сільськогосподарських земель. Меншою мірою постраждали технічні реформи, але і тут маємо зволікання.

Минуло вже півтора роки реформ Віктора Януковича. Амбітний план перетворень по багатьох напрямках показав значний прогрес, однак, загалом, процес реформ поки ще ніхто, навіть серед представників влади, не наважився назвати успішним. Правильно викладені на папері пріоритети та послідовність кроків зіткнулись з фінансовими та політичними інтересами різних груп впливу, а тому природно, що на початку 2012 року план реформ був масштабно «уточнений». Звісно, кожен план з часом потребує коригувань, однак порівняльний аналіз оновлених реформаторських планів показав, що по багатьох напрямках «реформатори» просто відмовляються від своїх початкових нібито шляхетних намірів.

Переглянути архів по роках