Публікації

Реформа охорони здоров’я чи не найбільше піддається критиці серед усіх реформ, що проводяться нинішньою владою. Насправді, передбачене реформування є рухом у правильному напрямі, хоч зміни є подекуди болісними і важкими. Відмова від непопулярних реформ означає безперешкодну подальшу деградацію медичної галузі. Водночас, поспішність змін на першому етапі реформ за нестачі кадрових і матеріальних ресурсів несуть поточні ризики для населення без відчутних позитивних змін у якості надання медичних послуг. Ключовими для продовження і успіху реформування є пошук консенсусу щодо реформ насамперед з громадськістю і лікарями; створення можливостей для якісної підготовки і мотивації сімейних лікарів та адекватне фінансування реформ.

Підприємницький клімат є основою заможності кожного суспільства. Люди, які здатні успішно вести та розвивати власну справу – це той капітал, той «двигун», який дозволяє сучасним країнам рухатись вперед та конкурувати на міжнародних ринках. А тому бережливе ставлення до «підприємницького капіталу» повинно бути аксіомою для мудрого державотворця. На жаль, в Україні можновладці бачать в підприємцях «хапуг» та «експлуататорів», а тому нам так важко сформувати в нашій державі належний сприятливий бізнес-клімат.

Умови для ведення бізнесу в Україні є дуже несприятливими та мають тенденцію до подальшого погіршення. Оздоровлення підприємницького клімату могло б перетворити нашу країну на «історію успіху». Однак реформатори продовжують ігнорувати той факт, що номінальні зміни без реформи самої суті «обмеженого доступу» тільки погіршують ситуацію. Окрім цього, бюрократії знову доручили реформувати саму себе. А це в черговий раз призводить до вихолощення суті реформи.

Всі плани коригуються та удосконалюються. Але нещодавно затверджений «Національний план дій на 2012 рік» є скоріше кроком назад, адже він нівелює або відкладає на майбутнє найбільш системні реформи, спрямовані на запровадження і підтримку конкуренції та посилення прав власності – перевірки бізнесу, реформи ЖКГ та створення ринку сільськогосподарських земель. Меншою мірою постраждали технічні реформи, але і тут маємо зволікання.

Минуло вже півтора роки реформ Віктора Януковича. Амбітний план перетворень по багатьох напрямках показав значний прогрес, однак, загалом, процес реформ поки ще ніхто, навіть серед представників влади, не наважився назвати успішним. Правильно викладені на папері пріоритети та послідовність кроків зіткнулись з фінансовими та політичними інтересами різних груп впливу, а тому природно, що на початку 2012 року план реформ був масштабно «уточнений». Звісно, кожен план з часом потребує коригувань, однак порівняльний аналіз оновлених реформаторських планів показав, що по багатьох напрямках «реформатори» просто відмовляються від своїх початкових нібито шляхетних намірів.

Про соціальний захист в Україні існує багато міфів, які дозволяють недобросовісним політикам успішно спекулювати навколо цього питання. Вважається, що недостатність коштів – це основна проблема соціального захисту. Однак це не зовсім так. Коли лише 30% соціальних коштів потрапляє до дійсно бідних громадян, марнотратство громадських фондів стає основною проблемою соціального захисту.

Реформа системи соціальної допомоги є однією з найважливіших технічних реформ, необхідних Україні. Щороку на соціальний захист витрачається десятки мільярдів гривень – одна з найбільших статей бюджетних витрат. Однак дійсно бідним громадянам дістається лише третина їм належного. Основна причина такого марнотратства – це хронічна неуважність урядовців до доходів, які отримують пільговики й інші «соціально незахищені». А саме тому в нашій країні сталося так, що чим заможніша людина, тим більше «соціального» захисту вона отримує від громади.

Протягом останніх двох років в Україні відбувається процес соціально-економічних перетворень відповідно до Програми Реформ Президента на 2010-2014 роки. Не дивлячись на значну кількість прийнятих нормативних документів в 2010-2011 рр, релазація Програми відстає від амбітних планів і за жодним напрямом не було досягнуто всіх передбачених на цей період цілей. Серед затверджених законодавчих змін є ряд позитивних ініціатив, які, однак, можуть мати обмежений вплив через існуючі практики адміністративного тиску, корупцію та недовіру судам. Чимало з прийнятих нормативних актів носять технічний характер, а значить не можуть суттєво змінити ситуації в галузях, що регулюються. Схвальними є реальні кроки у реформуванні соціально важливих сфер – медицині, освіті, пенсійного забезпечення, – але поки зарано говорити про значні зміни в цих галузях. Серед пріоритетних напрямів реформ є багато таких, по яким фактично нічого не відбувалось. Це стосується електроенергетики та нафтогазової промисловості, де тісне переплетіння політичних та приватних інтересів потужних бізнес-груп заважає проведенню реформ. В цілому, процес реформування часто характерезується закритістю і непрозорістю. Крім того, по ряду важливих напрямів уряд не шукає громадського консенсусу, виконуючи вимогу про консультації з громадськістю лише формально.

Україна на сьогоднішній день балансує на межі між системою відкритого та обмеженого доступу. Хоча в країні й бракує верховенства закону, а бізнес зрощений із владою, поки ще є політична конкуренція, розвивається громадянське суспільство й частина ринків працює в умовах конкуренції. Такий перехідний стан є нестабільним, обтяжливим і небезпечним. І лише проведення реальних системних реформ може полегшити та прискорити історично неминучий перехід до відкритості. Однак українські лідери не поспішають робити такі реформи, дуже часто замінюючи їх технічними реформами (покращуючи деякі механізми), або й взагалі обмежуються заходами економічної політики (як-от «затягування пасків»).

Нобелевський лауреат Дуглас Норт виділяє дві системи сучасного соціально-економічного устрою. Перша – це система відкритого устрою, яка базується на принципах відкритості та чесної гри. Друга – це система обмеженого доступу, яка опирається на нерівні правила гри (пільги, привілеї), що обмежують як економічну, так і політичну конкуренцію. У першому випадку відкрита система дає можливість досягти успіху найбільш конкурентним гравцям (які пропонують найбільш якісні і при цьому найбільш дешеві товари та послуги). У випадку ж обмеженої системи успіх залежить лише від близькості до клану, сім’ї чи касти. Україна, очевидно, належить до системи обмеженого доступу і потребує фундаментальних змін для побудови відкритості. Натомість політична еліта, так само як і бізнес-еліта, стикаються з конфліктом інтересів коли йдеться про фундаментальні перетворення, оскільки ці зміни загрожують руйнацією їх власних надприбуткових схем. За таких умов єдиним, хоча і надзвичайно важким шляхом є побудова попиту на реальні зміни «знизу», з боку широкої громади.

Переглянути архів по роках