Новини

Реформи: шокова терапія чи послідовність?

DSC_5613-825x400

Недостатньо просто написати список бажаних реформ з припискою в кінці “зробити негайно”.Поступові реформи або шокова терапія у вигляді швидких, рішучих і комплексних заходів – це давня суперечка між політиками, економістами і політекономістами.

Реформи – болючий процес і людям і структурам необхідна адаптація чи перехідні стани породжують зловживання?

Старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський відзначає, що в Україні не спрацював жоден з двох підходів. Якщо озирнутися на майже тридцять років, що минули з моменту початку переходу від плану до ринку в країнах колишнього радянського блоку, то результат, здавалося б, очевидний: як зайвий раз підтвердило чергове дослідження на цей рахунок, там, де реформи йшли швидше, втрати були меншими , а кінцевий результат краще.

Однак, в тій же Польщі приватизацію проводили поступово. Китай також не є прихильником “великого стрибка”.
В Україні вже була спроба шокової терапії – саме таку політику проголосив Леонід Кучма в 1995-му, хоча темпи інфляції почали скорочуватися навіть раніше, вже з 1994-го, коли НБУ очолив Ющенко. Результати були дійсно краще, ніж від незграбних спроб зберегти залишки “совка”. Однак, як і в Росії, на зміну “червоним директорам” – “проміжним переможцям” цих спроб прийшли “олігархи”, хоча і більш ефективні власники, але теж не зацікавлені в повноцінної ринкової економіки з верховенством права і захистом власності. Результатом став хоч і не відкат, як у східних сусідів, але застрявання в проміжному поганому рівновагу на довгі роки. У цьому сенсі шокова терапія, на жаль, не спрацювала так, як було задумано, коментує експерт.
У ці ж роки сусідня Білорусь відновила контроль над цінами, встала на шлях градуалізму і за рівнем життя випереджає Україну.

В успіхах і невдачах зіграли роль не тільки темпи реформ, а й інші обставини.
Одні і ті ж фундаментальні умови, з одного боку, за словами економіста, визначили високі темпи реформ в тих країнах, які були до них більше готові, а з іншого – що не дивно, забезпечили цим реформам більший успіх в тих же країнах. А тим, де фундаментальні умови були гіршими, не допомогло нічого. Велике значення мали також культурні відмінності, про які зазвичай намагаються політкоректно замовчувати.

Дубровський згадує, що реформи, спрямовані проти вузьких інтересів представників “еліти”, дійсно краще проводити швидко і рішуче, щоб ці гравці не встигли організувати опір.

Якщо ж мова йде про великі групи – широкі верстви населення, тобто великий резон в аргументах градуалістів: масам по можливості дійсно бажано залишати час на адаптацію. В цьому випадку ефект селекції не працює, іншого народу у нас немає. А ось занадто різкі зміни в хворобливу сторону можуть викликати зустрічну хвилю агресії і популізму. Та й взагалі різкі зміни сприймаються болючіше в порівнянні з планомірними, зазначає експерт.

Реформи робляться переважно там, де вони не зустрічають негайного організованого опору старої системи. Тому просування на одних ділянках не супроводжуються необхідними діями на інших, як, наприклад, вийшло у нас з приведенням цін на газ до ринкового рівня, але без справжньої реформи теплокомуненерго і в цілому всього сектору природних монополій.

Який же практичний висновок можна зробити для конкретної команди реформаторів в конкретній країні? Усвідомити межі свого коридору можливостей з урахуванням розвитку суспільства, дієздатності держави, культурно-історичних особливостей народу і т.д. Супроводжувати реформи інститутів освітою, а також спеціальної політикою в галузі освіти і культури, які не дають швидких результатів, але забезпечують стійкість поступального руху на десятиліття вперед. І по можливості робити реформи послідовно, намагаючись швидко і рішуче долати опір вузьких інтересів, але давати можливості для адаптації широким групам.

Щоб подолати цю непослідовність, недостатньо просто написати список бажаних реформ з припискою в кінці “зробити негайно”. Навіть розписати ці реформи за графіком, вказавши бажані темпи реалізації з урахуванням описаних вище особливостей, задати пріоритети на кожному етапі і т.д. – теж недостатньо. План не спрацює без постійного аналітичного супроводу, пильного стратегічного погляду, який би на кожному етапі виявляв вузькі місця і на цій основі коригував тактичні пріоритети – резюмує Володимир Дубровський.

Квітень 3, 2018