Новини

Підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 грн: допомога бідним чи насильство над ринком праці?

164283

Старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський на сторінках “Дзеркала тижня” розповідає про ризики від подвоєння мінімальної заробітної плати (МЗП).

Сьогодні Україна є найбіднішою країною Європи. На цьому тлі внесення до проекту бюджету на 2017 р. пропозиції про подвоєння мінімальної заробітної плати (МЗП) людина, далека від економіки, сприймає як позитивний крок. Багато хто навіть вірить, що це саме влада встановлює зарплати, і, відповідно, від “політичної волі” залежить, чи будуть українці багатшими. Насправді з цією ілюзією доведеться розпрощатися, ймовірно, вже ближчим часом, адже це рішення приховує у собі ряд ризиків, які можуть призвести до результатів, протилежних очікуваним. Про які саме результати йдеться?

Точно можна сказати, що підвищення МЗП у пропонованому вигляді:

— збільшить доходи працівників бюджетного сектора, які на сьогодні отримують менш як 3200 грн. Таких налічується наразі близько одного мільйона, і для них це — майже безперечний плюс. Однак при цьому нівелюється різниця в оплаті нижчих розрядів тарифної сітки, отже, низові та відповідальні працівники бюджетних установ отримуватимуть однакову зарплату за дуже різну роботу;

— збільшить надходження до бюджету та позабюджетних фондів. Планується зібрати додатково 28 млрд грн. Але “зібрати” означає відібрати у когось, а саме — у тих підприємців, які сьогодні або сплачують менші зарплати, або приховують справжні виплати. Тож постраждають бізнес і частина працівників — у тих випадках, коли додатковий податок буде перекладено на них (про інші наслідки цього див. нижче);

— зменшить кількість претендентів на субсидії передусім за рахунок тих, хто сьогодні офіційно отримує мінімальну зарплату, а решту — “в конверті”. Якщо раніше працівники були зацікавлені отримати “білу” зарплату хоча б для того, аби мати документи, щоб пред’явити банку при одержанні кредиту чи іноземному консульству при отриманні візи, то зараз чимало працівників, навпаки, просять роботодавців не виплачувати офіційно, оскільки кредити і зарубіжні поїдки для них неактуальні, а важливіше отримати субсидію на комунальні послуги. Боротьба з таким дрібним шахрайством є, ймовірно, єдиним безумовним позитивом рішення про підвищення МЗП, хоча “простим людям” від цього аспекту тільки гірше.

Про решту можливих наслідків можна наразі лише здогадуватися, бо жодних ґрунтовних досліджень на цю тему не було. Це погано саме по собі, оскільки є продовженням волюнтаристських традицій минулого і йде врозріз із цивілізованою практикою (до якої ми вже почали було звикати після Революції гідності), згідно з якою такі важливі системні рішення мають прийматися виключно після належного експертного обговорення з урахуванням оцінки наслідків їх прийняття. Непрозорий підхід уряду в цьому питанні підриває довіру з боку суспільства і підвищує ризик помилок. Така практика є неприйнятною, особливо щодо пропозицій, які вкрай важко коригувати та переглядати, зважаючи на великий політичний резонанс. Зокрема, це рішення містить багато ризиків, які роблять його принаймні дуже неоднозначним за своїми наслідками.

На рівні мікроекономіки насамперед встановлення МЗП, а тим більше підвищення її вдвічі є насильством над ринком праці. І, як будь-яке інше насильство над ринком, воно зрештою шкодить економіці — це визнають економісти в усьому світі, але, на жаль, ілюзії наразі беруть гору. Зокрема, дослідження, виконані в інших країнах, спростовують ілюзію про нібито позитивний вплив МЗП на бідність. Навпаки, підвищення мінімальної заробітної плати призводить до зростання безробіття передусім за рахунок скорочення некваліфікованих працівників, і через це — до загострення, а не вирішення проблеми бідності. Більш того, країни, які надто захоплюються подібними заходами (як-от Греція та Аргентина), потрапляють у хибне коло, адже на допомогу безробітним потрібні гроші, а їх доводиться або стягувати у вигляді додаткових податків, або позичати. У першому випадку це зменшує стимули працювати та створювати робочі місця, тож надалі поглиблює проблему. У другому — змушує накопичувати борги.

Утім, останній варіант Україні не загрожує, бо запозичувати немає де. А от збільшення безробіття майже невідворотне, причому особливо гостра ситуація може скластися у маленьких містечках, до того ж розташованих у депресивних регіонах, де сьогодні зарплата у півтори-дві тисячі гривень є доволі звичайною, і нема звідки збільшувати її вдвічі. Постраждають також численні фізичні особи-підприємці, особливо на другій групі спрощеної системи оподаткування (першу уряд усе ж таки частково вивів з-під удару): для всіх зростуть розміри ЄСВ, а для другої групи — і ставки податку. Отже, у фокусі удару опиниться малий і мікробізнес, який наразі забезпечує хоч якоюсь роботою жителів таких регіонів. Чимала частина таких підприємств ледь виживає, і для деяких із них підняття МЗП може теж стати останньою краплиною, яка або виведе підприємців на вулиці, або змусить їх закритися і самим податися на заробітки — в такому разі втрачатимуть роботу і ті, хто сьогодні отримує більше за МЗП. Хоча оцінювати масштаби такого ефекту в українській економіці непросто з огляду на великий тіньовий сектор, поведінку якого прогнозувати вкрай складно. Попередній досвід поведінки роботодавців свідчить про великий набір інструментів для скорочення витрат на оплату праці в подібних ситуаціях, а саме: переведення працівників на часткову зайнятість, переведення зайнятості у неформальну тощо.

Неоднозначним є вплив на “сірі” зарплати, які сплачуються частково легально, решта — “в конверті”. Підвищення МЗП в цьому разі відіграє суто фіскальну роль, змушуючи роботодавця платити більші ЄСВ і ПДФО. Відповідно, ці додаткові витрати можуть по-різному розподілятися між ним і працівником залежно від ринкової ситуації: якщо роботодавець зацікавлений утримати працівника, він може піти на скорочення прибутків (якщо для цього є простір), якщо ж за робоче місце є велика конкуренція, то працівникові доведеться миритися з певним скороченням (або непідвищенням) зарплати. Тож немає підстав стверджувати, що підвищення МЗП спрацює як захист найманих працівників від тих, хто створив їм робочі місця, навіть якби вони такого захисту справді потребували. Для того, аби позиція працівників на ринку праці посилювалася, немає іншого засобу, ніж розвиток підприємництва, яке підвищує конкуренцію серед роботодавців.

На макроекономічному рівні безумовним мінусом рішення про підвищення МЗП є збільшення обсягу державних видатків, а отже, перерозподілу ВВП через публічні фінанси. А саме: запропоновані кроки справді можуть змусити роботодавців перевести частину неофіційної зарплати в офіційну, що сприятиме збільшенню надходжень від ПДФО та ЄСВ (хоча ймовірне зменшення офіційної зайнятості, про яке йшлося вище, матиме зворотний вплив на доходи від цих податків). Як доведено дослідженнями, зокрема ОЕСР, збільшення перерозподілу ВВП через бюджет, а особливо за рахунок прямого оподаткування доходів, веде до уповільнення економічного зростання. Саме тому експерти РПР наполягають на подальшому зменшенні бюджетних видатків та інших виплат, аби довести їх рівень хоча б до 37% від ВВП, а в подальшому і знизити; і саме тому найпершим кандидатом на скорочення є ЄСВ.

На 2016 р. цей показник було заплановано в розмірі 41,1% (скорочено з майже 50% у 2015 р.), але уряд збільшив перерозподіл на 0,9% уже у першому проекті бюджету, а з урахуванням підвищення МЗП він підскочив ще на 1,7% — загалом до майже 44%. Тобто маємо відхід від досягнутого.

Більш того, зростання перерозподілу планується передусім за рахунок збільшення надходжень від ЄСВ і ПДФО. Ці податки разом із податком на прибуток підприємств є найшкідливішими для економічного зростання, саме тому експерти податково-бюджетної групи РПР наполягають на першочерговому зниженні саме їх. ЄСВ узагалі не має права на існування, оскільки він є податком на працю, тобто дестимулює створення робочих місць. Збільшення надходжень, таким чином, матиме своїм зворотним боком уповільнення зростання. Існує ризик, що це рішення частково нівелює позитивний ефект для економіки від зменшення ставки ЄСВ і частки перерозподілу ВВП через державні фінанси, яке, серед іншого, сприяло відновленню зростання цього року. Це, як і інші наведені вище ризики, можна і треба було б дослідити та прорахувати, перш ніж приймати рішення, від якого потім неможливо відмовитися з політичних причин.

При цьому не варто сподіватися, що подвоєння МЗП саме по собі підживить споживчий попит, а отже, і економічне зростання: в Україні кейнсіанство не працює. Адже, з одного боку, ринки є недостатньо конкурентними; а з іншого — підживлення попиту позитивно впливає на зростання, тільки якщо приходить як сюрприз. А наших людей, які звикли очікувати інфляції та девальвації навіть тоді, коли для цього немає жодних підстав, важко захопити зненацька. Але це навіть не той випадок узагалі, адже якщо рішення уряду дійсно вдасться виконати без додаткового збільшення дефіциту бюджету та взагалі грошової емісії (як це закладено у проекті бюджету), то це приведе тільки до певного (не дуже великого) перерозподілу, а не до зростання сукупного попиту: бюджетники почнуть споживати дещо більше, а підприємства (і приватні підприємці), а також їхні працівники — на стільки ж менше. Тому, до речі, дуже сумнівним виглядає закладене в оновлений проект бюджету зростання надходжень від ПДВ, зроблене на основі припущення, що споживання товарів, які обкладаються ПДВ, зросте на всю величину збільшення зарплат, причому як у бюджетному, так і у приватному секторі (останнє є щонайменше неочевидним саме по собі).

Утім, існують фактори, які можуть викликати зростання цін і без додаткової емісії. По-перше, третім (крім скорочення зайнятості та прибутків) виходом для бізнесу, який (насправді чи ні) виплачує зарплати, менші за нову МЗП, є включення додаткових витрат на оплату праці та зростання відрахувань до соціальних фондів у ціну своєї продукції. В той же бік працює і ефект очікувань, який уже дався взнаки. Утім, якщо, звісно, зростання цін не буде підтримане грошовою емісією, то воно не перейде в інфляцію, а зведеться до додаткового уповільнення зростання і, ймовірно, додаткового зменшення зайнятості. Уряд навряд чи це допустить, тим більше, що описаний вище прорахунок із ПДВ доведеться закривати, ймовірно, емісійними доходами, тому вірогідність певного зростання інфляції є доволі великою. Однак ідеться про зростання цін на кілька відсотків, а їх уже “передбачили” у своїх очікуваннях продавці. Причому насамперед ті, хто торгує дешевими харчами, на які попит справді може дещо збільшитися.

Від цього (як і зазвичай від інфляції) постраждали і ще постраждають ті бідні громадяни, чиї доходи підвищилися ненабагато, — насамперед пенсіонери, інваліди та інші непрацюючі; і цей ефект також може поглибити бідність. Тим більше, що врожай цього року вже зібрано, тож пропозиція продовольства навряд чи зросте, хіба що за рік — звісно, якщо селяни відреагують саме у такий спосіб, а не задовольняться дещо більшими цінами.

Нарешті, є низка “навколоекономічних” факторів, вплив яких навряд чи можна заздалегідь прорахувати, але які теж важливі.

По-перше, такого роду спонтанні рішення підривають довіру інвесторів і кредиторів. Зокрема, це не сприятиме відносинам з МВФ, залученню інвестицій, тощо. Адже хто знає, чим ще може здивувати уряд, який приймає доленосні рішення зненацька, і до яких наслідків це призведе…

По-друге, як і будь-яка політика перерозподілу, рішення про підвищення МЗП зіштовхує лобами тих, хто від нього виграє (насамперед найменш оплачуваних бюджетників), з тими, хто програє (дрібними підприємцями та працівниками приватного сектора). Це посилює розкол і додає напруженості у суспільстві.

По-третє, хоча саме по собі рішення про підвищення МЗП нібито не веде до зростання бюджетного дефіциту (хоча, як було зазначено вище, такий ризик є), але воно відкриває популістську скриньку Пандори. Адже у бюджетному секторі виникає протиприродна ситуація, коли прибиральниця та начальник відділу отримують однакову зарплату, і вона не може тривати довго: доведеться так чи інакше підвищувати зарплати і решті працівників, за всіма рівнями тарифної сітки, а це вже зовсім інші, чималі, кошти. Так само виникає питання з пенсіями, яке обійдеться ще дорожче. Ніхто, звісно, не заперечує, що бюджетники та пенсіонери живуть бідно (якщо вони живуть на зарплату), але на таке підвищення немає ресурсів, а спроба їх “мобілізувати” або “надрукувати” вб’є ті кволі паростки зростання та стабільності, які ми маємо. Ця небезпека, і навіть породжені нею очікування, вже перекривають усі можливі вигоди від подвоєння МЗП.

Моя особиста позиція полягає у тому, що МЗП треба скасовувати взагалі, а регуляцію ринку праці залишити тільки на перехідний період для тих підприємств, які є локальними монополістами, — у так званих мономістах, побудованих навколо єдиного великого підприємства. Найдієвішим способом забезпечити українцям достойні зарплати є зростання продуктивності у поєднанні з конкуренцією роботодавців: коли підприємцем бути легко та приємно, їх стає багато, працює конкурентний відбір, а всі можливості заробити — відкриті для всіх, тоді перемагає найпродуктивніший, і економіка багатіє. При цьому підприємці починають конкурувати не тільки за ринки, а й за працівників. Для цього регуляцій, таких, як МЗП, має бути якомога менше, а податки повинні бути якомога нижчими. Зокрема, ЄСВ як найшкідливіший з існуючих в Україні великих податків має бути у подальшому скорочений, а за можливості — і скасований. На жаль, подвоєння МЗП ще більше віддаляє нас від такого майбутнього.

З урахуванням ситуації, що склалася після проголошення цього рішення, громадськість надала представникам уряду низку пропозицій щодо компромісних рішень. Зокрема, пропонується розглянути застосування коефіцієнта 0,5–0,75 до розміру мінімального соціального внеску для суб’єктів господарювання, які підвищують заробітні плати працівникам принаймні до нового рівня мінімальної заробітної плати, а також скасування мінімального соціального внеску взагалі як норми, що не відповідає змісту цього податку.

Крім цього, уряду варто розглянути можливість підвищення МЗП від поточного показника не більш як на 30–40% з початку року з поступовим збільшенням протягом 2017-го.

Також звертаємо увагу на необхідність підготуватися до можливого зростання безробіття серед низькокваліфікованих працівників, особливо у депресивних регіонах. Для цього доцільно переглянути плани Фонду страхування з питань безробіття на 2017 р. і розширити інструменти для перекваліфікації та працевлаштування безробітних.

У сьогоднішніх умовах, в яких існує Україна, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, що не підкріплюється реальним зростанням економіки, є вкрай ризикованим рішенням. Його наслідки можуть бути непередбачуваними та цілком протилежними очікуванням. Експертне середовище закликає уряд до відкритого обговорення змісту таких змін і готове долучитись до роботи з доопрацювання з метою мінімізувати перелічені вище ризики та реально забезпечити економічне зростання.

Грудень 9, 2016